Батькам

Поради батькам на зимові канікули








Для батьків, які вже "забули" як самі виконували домашні завдання)))

Десять кроків, щоб стати кращими батьками

1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися. Коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.

6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте докладати зусиль для цього. Хваліть її за хорошу поведінку.

7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, про намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

Виховання починається з народження...

До уваги Батьків 

1. Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги.

Учити жити — це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько, вчитель.

2. Виховання починається із дня народження. Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло.

3. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-політичне обличчя батьків.

Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини.

4. Турбота батька і матері про здорову сім'ю. Справжня мудрість вихователя — батька, матері — в умінні дати дитині щастя дитинства — це спокійне домашнє вогнище.

5. Сім'я — це первинний колектив українського суспільства.

Чи почуває дитина, що блага її життя — наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека — виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне — її особисті потреби, а все інше — другорядне. Я бачу лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість — жити заради когось.

6. Готових рецептів сімейного виховання немає.

Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини — велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням.

Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій. Основні з них такі:

1. Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (праці, навчання, дозвілля, відпочинку), практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньосімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.

3. Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я, розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям, утримувати свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, алкоголіки), перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує проституцію, наркоманію.

7. Розвивати і заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію.

8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою.

9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин.

10. Бути готовими до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

Як налагодити стосунки з учителем вашої дитини

Діти можуть висловлювати досить жорстку критику. В їхніх очах учителі або занадто складні, або занадто прості, занадто злі або занадто добрі, занадто легковірні або ж занадто непоступливі. Якщо ваша дитина з якихось причин не порозумілася зі своїм учителем, величезне значення у вирішенні питання може мати саме ваш підхід. Далі пропонуються певні кроки, які допоможуть зробити навчальний рік більш сприятливим як для вас, так і для вашої дитини.

Беріть участь. Волонтерство в класі вашої дитини або супровід дітей під час екскурсії зможуть забезпечити вам місце в першому ряду “глядацької зали”, де ви особисто зможете побачити, що ж відбувається насправді. Відвідуйте батьківські збори, використовуйте будь-яку можливість, щоб побудувати гарні стосунки з учителем ще до того, як вам доведеться мати справу зі скаргами.

Будьте прикладом для наслідування. Незалежно від того, наскільки розчарованим і пригніченим ви себе почуваєте при спілкуванні з «важким» учителем, зберігайте спокій і проявляйте зрілість. Розвиток в дитинстві - це час, коли у взаємодії з іншими діти вчаться знаходити спільну мову з важкими в спілкуванні людьми, вчаться ефективно висловлювати свої почуття. Все починається з моделювання певної поведінки батьками. Спосіб вирішення виниклого конфлікту покаже дитині правильний підхід щодо конфліктів з авторитетною особою.

Не грайте в рятівника. Інколи є спокуса врятувати ситуацію, отже, і цілий день, але якщо ви весь час будете супергероєм, це не дуже добре позначиться на розвитку вашої дитини. Спробуйте зробити крок назад, трохи відсторонитися, дати їй деякий простір, щоб вона сама могла впоратися з ситуацією самостійно. Якщо дитині не під силу поліпшити свої стосунки з учителем самотужки, тоді ви будете знати напевно, що вона дійсно потребує вашої допомоги.

Станьте на сторону дитини... для початку. Коли ваша дитина в перший раз підійде до вас із проблемою, вислухайте і виявіть співчуття. Дозвольте їй розповісти свою версію історії. Це найкращий спосіб отримати від дитини максимум інформації. Пізніше ви зможете поставити ряд своїх запитань, щоб детальніше розібратися в ситуації.

Визначте проблему. Якщо ваша дитина скаржиться на вчителя, буде потрібен час, щоб з'ясувати, що саме вона має на увазі і що насправді стоїть за її словами. Наприклад, якщо ваша дитина говорить «Вона мене не любить», насправді це може означати щось більш конкретне, наприклад, «Вона обурена, коли я повільна». Проблема може бути в чомусь, про що ви й уявити собі не можете. Можливо, ваша дитина думає, що розумніша за свого вчителя і своєю скаргою кидає йому виклик, або, можливо, зазнає труднощів у вивченні якоїсь теми і, звинувачуючи вчителя, просто вибирає більш легкий шлях.

Вислухайте вчителя. Звернення до вчителя вперше може виявитися незручним і некомфортним. Але ви підійдіть до розмови з тієї позиції, що ви просто намагаєтеся розібратися в ситуації і хотіли б вирішити її як на користь вчителя, так і на користь вашої дитини. Поважайте його точку зору, уважно вислухайте її, а потім разом зосередьтеся на розмові про те, що ваша дитина, як і раніше, має потребу в навчанні. При цьому за будь-яку ціну уникайте особистої критики.

Виробіть стратегію. Мета полягає в тому, щоб надати дитині простір для власного аналізу ситуації й тих відчуттів, які вона викликає, а також для вивчення суті проблеми, щоб потім допомогти знайти правильне рішення або хоча б ідею щодо того, як пережити цю ситуацію. Наприклад, це може виражатися в тому, щоб допомогти дитині придумати спосіб поговорити з учителем і поділитися з ним своїми хвилюваннями та поглядами. Крім того, це може передбачати більш детальний попередній аналіз ситуації, який допоможе налаштуватися дитині на самостійну зустріч з педагогом. Позиція дитини під час цієї зустрічі повинна бути продумана таким чином, щоб і дитина, і вчитель усвідомлювали, що їх розуміють.

Тримайте розум дитини в перспективі. Можливо, у вашої дитини складається враження, що вчитель якимось чином негативно впливає на її життя. Ваше завдання як батьків полягає в тому, щоб допомогти їй повернутися в реальність. Нагадайте вашій дитині, що час навчання у вчителя, з яким не складаються стосунки, обмежений. Як тільки навчальний рік закінчиться, дуже ймовірно, що вашій дитині більше ніколи не доведеться бачити його знову. У перспективі вже видно кінець!

Зосередьте її на навчанні. Вашій дитині може так ніколи й не сподобається цей учитель, але головне, щоб ви переконалися в тому, що вона розуміє, що, як і раніше, відповідальна за власні дії. Підкресліть важливість того, що в класі потрібно бути привітною, проявляти себе можна в якісно виконаному домашньому завданні. Учитель може і не бути улюбленим, але велике значення має послідовне намагання бути хорошим учнем, шанобливе ставлення до вчителів і однолітків.

Розглядайте це як життєвий урок. Взаємодія вашої дитини з учителем, спілкування з яким не приносить задоволення, є можливістю навчання. Ви повинні пояснити дитині, що в житті зустрічатимуться люди з різними особистісними якостями, різними характерами, темпераментами і манерою спілкування, і їй доведеться навчитися шанобливому спілкуванню з ними. Тоді в довгостроковій перспективі ваша дитина зможе краще керувати своїми емоціями і знаходити спільну мову в міжособистісних відносинах.

Здіймайтеся вгору по ієрархії. Якщо дана проблема вже стала причиною, через яку ваша дитина боїться школи або зненавиділа навчання, вам, можливо, слід піти далі, ніж просто зустрітися з учителем. Вивчіть позицію школи щодо розбіжностей між батьками та вчителями, наприклад, чи потрібно вам подавати офіційну скаргу. Швидше за все, вам необхідно буде поспілкуватися з директором школи, а за необхідності й з представниками вищих інстанцій.

Подякуйте вчителю. Якщо ви бачите, що педагог докладає максимум зусиль, щоб врегулювати конфлікт, навіть якщо проблема не буде усунена, неодмінно висловіть йому свою вдячність. Подякуйте йому при нагоді за те, що він виділив час для роботи з вами і вашою дитиною.

Перебування дитини в школі, навчання, як і виховання дітей в цілому, – процес складний і багатогранний, та, застосовуючи емпатію, взаєморозуміння й співпрацю, ви зможете спростити життя для всіх оточуючих.

Психологически устойчивые родители: какие они?

Быть психологически устойчивым родителем означает уметь контролировать свои эмоции, управлять ходом своих мыслей и вести себя продуктивно – даже тогда, когда вы чувствуете, что поведение вашего ребенка сводит вас с ума.

В процессе формирования психологической устойчивости наличие плохих поведенческих привычек способно помешать родителям раскрыть их внутренний потенциал. Но если родители будут распознавать и избегать подобных «ловушек», они смогут достичь желаемого предела своих способностей.

В данной статье представлены тринадцать действий и поступков, которые психологически устойчивые родители никогда не совершают. Искоренив их из своей жизни, вы также сможете достичь устойчивости перед лицом различных воспитательных трудностей.

1. Родители не тратят время напрасно на жалость к себе. Психологически устойчивые родители не попадают в такую ловушку (расставленную собственными мыслями), как, например: «Мой ребенок пытается наказать меня» или «Это так несправедливо, что мои дети ведут себя так плохо». Они знают, что жалость к себе только тормозит решение проблемы. Они предусмотрительны и дальновидны при решении любых вопросов, будь то поведение детей или финансовые трудности, не теряя при этом времени на жалобы о том, что заслуживают лучшего.

2. Не отдают власть над самими собой. Вы не услышите от психологически устойчивых родителей такие слова, как «Мой ребенок меня раздражает» или «Он заставляет меня злиться». Вместо того чтобы обвинять сына или дочь, эти родители сохраняют и поддерживают власть над самими собой и берут на себя полную ответственность за свои эмоции и поведение. Они признают, что каждый раз, когда они вовлекаются в противоборство с детьми или теряют самообладание, то тем самым отдают детям больше власти над собой.

3. Не чураются изменений. По мере того как дети растут и развиваются, их поведение и отношение, а также стилистика их взаимоотношений постоянно меняются. Психологически устойчивые родители принимают эти изменения и готовы постоянно корректировать своюстратегию воспитания соответствующим образом.

4. Не тратят силы на то, что не могут контролировать. Такие родители сосредоточены на влиянии на своих детей, а не на управлении ими. Вы можете вооружить ребенка навыками и инструментами, которые помогут ему стать хорошим учеником, но не можете заставить его получать хорошие оценки. Вы можете представить последствия, при которых следование правилам становится для ребенка более заманчивым и привлекательным, но не можете контролировать тот выбор, который он сделает.

5. Не беспокоятся о том, чтобы угодить другим. Психологически устойчивые люди воспитывают детей в соответствии со своими ценностями, даже когда другие не одобряют этого. Они не боятся обвинений типа «слишком строгий» или «не крутой». Они не поддаются давлению быть похожими на других родителей и не обижаются, когда их ребенок утверждает, что они «самые плохие родители».

6. Не боятся принимать обдуманный риск. Психологически устойчивые родители тратят время на расчет и взвешивание фактических рисков, с которыми сталкиваются их дети. Они знают, что четырнадцатилетний мальчик, который отказывается носить куртку в прохладную погоду, рискует гораздо меньше, чем во время решающей битвы на футбольном поле. Такие родители упорно стараются сбалансировать потребность своего ребенка в самостоятельности с его безопасностью.

7. Не живут прошлым. Психологически устойчивые люди находятся в мире со своим детством. Они не пытаются компенсировать жесткое воспитание, которому подверглись, слишком балуя своих детей, и не поступают во всем намеренно противоположным образом, чем их родители, только чтобы доказать правильность своей точки зрения. Вместо того чтобы фокусироваться на своем прошлом, они упорно стараются становиться лучшими родителями сегодня и ежедневно.

8. Не повторяют собственных ошибок. Все родители совершают ошибки, но психологически устойчивые родители всегда учатся на них. Если они слишком жестко поступают со своими детьми или теряют самообладание, то рассматривают свои проявившиеся недостатки как возможности оттачивать навыки, чтобы в следующий раз поступать лучше.

9. Не возмущаются, не завидуют успехам других людей. Психологически устойчивые родители не сравнивают себя и своих детей с другими семьями. Они не хотят, чтобы их дети были более спортивными, как соседские ребята, или более умными, как дети двоюродного брата. Вместо этого они тратят всю свою энергию, чтобы помочь своим детям в полной мере развить их индивидуальные способности.

10. Не сдаются при первой неудаче. Воспитание часто происходит методом проб и ошибок, и когда психологически устойчивые родители испытывают неудачи, они делают дополнительные попытки. Если их ребенок сегодня отказывается выполнять работу по дому, они не делают на этом основании преждевременный вывод о том, что их ребенок ленив. Аналогичным образом, если новая стратегия дисциплины приводит к полному краху, они не смиряются с жизнью, полной истерик. Вместо этого они продолжают учить ребенка новым навыкам и прививать свои ценности, чтобы помочь ему стать лучше.

11. Не боятся оставаться в одиночестве. Психологически устойчивые родители знают, как важно уделять время самим себе, чтобы отдохнуть и набраться сил. Они знают, что, становясь лучшими людьми, они становятся лучшими родителями. Они иногда готовы выходить из роли родителей, чтобы решать вопросы собственного личностного роста.

12. Не считают, что весь мир им обязан. Такие родители не считают, что вселенная обязана дать им прекрасно воспитанных детей, которые выходят из материнского лона со знаниями и навыками, необходимыми для ответственной взрослой жизни. Вместо этого они признают, что, хотя воспитание детей – это тяжелая работа, это также и привилегия, которую им повезло иметь.

13. Не ожидают немедленных результатов. Психологически устойчивые родители понимают, что проблемы поведения не решаются в одночасье. Зачастую повторение – это ключ, который поможет ребенку учиться, и они готовы предоставить ребенку любые возможности, чтобы практиковать изменение его поведения.

Батьки, увага: ваші емоції заразні для дитини!

Оберігаючи своє здоров’я, кожна людина робить усе, щоб ізолювати себе від людей, які кашляють і чхають, і старається подовгу не перебувати поряд із людиною, якщо вона підхопила якесь вірусне захворювання. Як батьки ви, можливо, добре знаєте, наскільки швидко здатні розповсюджуватись інфекційні захворювання, такі як грип, і не тільки в сім’ї, а навіть у цілих районах. Учителі також звертають увагу на подібні речі й, бачачи учня, який захворів, відправляють його додому, розуміючи, чим це може обернутись для інших дітей у класі.

Однак є дослідження, що підтверджують заразність не тільки певної хвороби, а й емоційного стану людини. Зокрема, наприклад, один негативно налаштований співробітник здатен зіпсувати настрій усьому колективу. Негативне відношення до чого-небудь, негативна оцінка чи коментар, не важливо, від кого він виходить – від адміністрації, клієнта, вчителя чи якоїсь іншої сторонньої особи – може вплинути на моральний дух абсолютно всіх оточуючих.

А яке відношення це має до сім’ї й дітей? Вірите ви чи ні, але ті ж самі дослідження показують, що негативний емоційний стан може прижитись у сім’ях з такою ж легкістю, як і в офісі.

Як це діє?

Психологи пояснюють це таким чином. Власне, концепція є похідною від когнітивно-поведінкової терапії (КПТ). Терапевти КПТ вважають, що те, як людина діє, – це завжди реакція на те, що вона думає й у що вірить. Діти, які ростуть у сім’ї, де панує негатив, природно, будуть вірити (й думати), що вони винні у всьому. А саме, коли один із членів сім’ї кричить, маленька дитина ще не у стані зрозуміти, на що спрямований цей крик і в чому його істинна причина. Замість того щоби пов’язати цей крик зі стресовою ситуацією на роботі чи певним біохімічним дисбалансом у головному мозку дорослого, дитина починає сприймати себе «поганою» людиною і стане діяти так, як буде зумовлено її почуттями.

До якоїсь міри це має глибокий зміст. Пригадайте й подумайте про ту нещодавню ситуацію, коли ви перебували в сильному стресовому стані й реагували негативним ставленням до неї та оточуючих. Чи здавалось вам, що всі оточуючі поводяться якось більш негативно, ніж зазвичай? А, кажучи по правді, чи не проецирували ви свій стан на стан інших? Чи були ви спроможні на конструктивний діалог, а не на роздратування та бажання справедливої відплати? Пам’ятайте: ваші дії як батьків можуть суттєво вплинути на настрій вашої дитини!

Тільки факти

Діти з більш великою вірогідністю здатні переймати негативні емоції від батьків, ніж батьки – негативні емоції від своїх дітей.

• Жінки (дівчатка) більш схильні переймати негативні емоції, ніж чоловіки (хлопчики).
• Депресії в дітей можуть бути напряму пов’язані з негативними емоціями батьків.
• Батьки, перебуваючи під сильним стресовим тиском, виховують дітей, які також постійно страждають від стресового стану.
• Додаткові стресоутворюючі фактори – велика кількість членів сім’ї, стреси на роботі одного або кількох членів сім’ї, а також наявність підлітка в родині.

Як щодо позитивних емоцій?

Не переживайте, зворотною стороною цих досліджень є те, що позитивні емоції можуть «підхоплюватись» так само, як і негативні. І хоча більшість «заразних» емоцій, як правило, негативні, та ще й мають тенденцію до більш тривалого існування, усі ми мали можливість спостерігати, як одна людина може повністю нівелювати негатив у групі, додавши усього лише трохи оптимізму, гумору й доброти.

Поради для батьків

Дайте дитині зрозуміти, що, якщо ви переживаєте стрес, до них це не має жодного стосунку. Наприклад, якщо діти приходять зі школи додому, а у вас болить голова, розкажіть їм про це. Попередьте їх, що ви якийсь час можете бути трохи буркотливим або роздратованим, але це не їхня провина. Таке роз’яснення мінімізує «заразність» ваших негативних емоцій.

• Розкажіть членам вашої сім’ї, що робити, коли хтось перебуває у поганому настрої. Ви не можете безкінечно намагатися змінити людину, яка відчуває певні негативні емоції. Але важливо навчити членів сім’ї розуміти, що це не стосується особисто їх, що люди роблять чи кажуть щось зовсім не з їхньої провини, навіть якщо в цей момент члени сім’ї стають «мішенню» усього, що відбувається.
• До того ж важливо розуміти, що деякі діти набагато більш чутливі, ніж інші. Тому зверніть особливу увагу на дитину, яка гостро відчуває енергетику в домі, навіть коли вона не спрямована безпосередньо на неї саму. Допоможіть їй навчитись розпізнавати поганий настрій інших людей і постарайтеся підтримувати в ті дні, коли комусь із членів сім’ї не дуже добре на душі.
• Якщо настрій близької людини «заряджає» негативом оточуючих практично регулярно, підтримайте її та постарайтесь допомогти. Можливо, знадобиться консультація лікаря або буде необхідно спробувати виправити проблеми, що є причиною появи негативних емоцій (наприклад, поміняти місце роботи, перевести дитину в інший клас чи допомогти їй знайти нових друзів).

Що робити, якщо Ваша дитина шульга?

ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ЕМОЦІ ЙНІ ТРУДНОЩІ
1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необ­хідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.
2.Не існує поганих і хороших емоідій і дорослий у взаємодії з дити­ною повинен постійно звертатись, до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.
3.Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.
4.Потрібно навчити дитину усвідомліювати свої почуття, емоції, виявля­ти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.
5.Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.
6.Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізо­лювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

Основи тайм-менеджменту для дітей

Мабуть, ви думаєте, як узагалі можна безкінечно зайнятим батькам навчити дитину управляти своїм часом?! «Я навіть своїм власним не можу управляти!», - кажете ви. Ну що ж, вирішено. Немає більш вдалого часу почати навчання, ніж зробити це прямо зараз. Адже, навчаючи свою дитину, ви можете й самі познайомитися з маленькими секретами тайм-менеджменту й використовувати їх у своєму житті.

Тайм-менеджмент (управління часом, організація свого часу) – це своєрідний спосіб балансувати між більш ніж однією можливістю чи обов’язком відразу. Як і будь-яка інша навичка, вона потребує практики. Однак у більшості батьків багато часу витрачається на те, щоби знову і знову вчити своїх дітей того, як правильно чистити зуби або десятки разів показувати, як правильно мити руки, і при цьому в дуже незначної кількості батьків виникає бажання потренувати дітей в організації свого часу впродовж дня. Необхідно зрозуміти, що вже в ранньому віці дуже важливо показати дитині ази тайм-менеджменту.

Не вийшло розпочати раніше? Нічого страшного. Ніколи не пізно навчити дітей того, як організувати свій тиждень і розставити пріоритети у списку «що зробити». І якщо вам удасться залучити дітей до вивчення основних принципів тайм-менеджменту, вони будуть їм вірними інструментами, які вони зможуть використовувати впродовж усього свого життя.

Тайм-менеджмент – це принцип, що впливає на дитячу емоційну, соціальну, фізичну, психічну, матеріальну й духовну сфери життя. Це майстерність, в якій кожна дитина повинна бути успішною. Якщо ми не навчимо дітей хороших навичок, доки вони маленькі, вони проведуть усе життя, роблячи спроби позбавитись від шкідливих звичок.

Далі надано ТОП-5 порад щодо навчання тайм-менеджменту.

• Допоможіть вашій дитині навчитись відрізняти що важливо, а що терміново (й не терпить зволікань). Важливе – це те, що може допомогти дітям отримати високу якість життя. Термінове просто означає, що воно потребує більш прискіпливої уваги. Заохочуйте дітей працювати на тими речами, що важливі в першу чергу. А також допоможіть відділяти головне від другорядного.
• Допоможіть вашій дитині створити ієрархію цінностей, яку вона зможе використовувати в якості ключового списку, спираючись на нього при прийнятті кращого рішення в контексті тайм-менеджменту. Наприклад, розташуйте за пріоритетом такі цінності: сім’я, здоров’я й фітнес, школа, особистісний розвиток, спільнота, друзі. У залежності від того, що важливо безпосередньо для вас і вашої дитини, ви можете додати або викреслити з цього списку яку-небудь цінність.
• Поряд з кожною цінністю вкажіть пріоритетні для виконання види діяльності. Наприклад, під цінністю «школа» можна написати: 1) виконання домашнього завдання; 2) підготовка до іспитів; 3) робота над великим шкільним завданням тощо.
• Нехай дитина практикується у використанні ієрархії пріоритетів при прийнятті рішень про використання свого часу. Запропонуйте їй різні сценарії, і нехай вона, уважно роздивившись їх, вибере, що повинно бути зроблено в першу чергу, що у другу і що у третю. Наприклад, якщо вона захоче піти до друга в гості, але їй ще необхідно прочитати три параграфи з підручника, попросіть її розглянути кожний з можливих варіантів. Якщо вона виконає уроки зараз, то зможе залишитись у свого друга на вечерю. Якщо вона вирішить виконати завдання пізніше, їй треба буде повернутись до вечері й виконати завдання, будучи вже сонною, ризикуючи не встигнути. Попрацюйте з дитиною, щоб вона прояснила для себе, як усе ж таки краще використати свій час в цьому чи іншому випадку.
• Запропонуйте вашій дитині кожного вечора перераховувати на папері все, що їй необхідно зробити завтра. При цьому допоможіть їй використати її ієрархію пріоритетів із ключового списку, щоб вибрати ТОП-5 або ТОП-6 пріоритетів завтрашнього дня.

Добре управління часом – це те, чого можна навчатись безкінечно. З часом навички стають міцніше, але й виклики складніше. Адже в житті з’являється набагато більше можливостей, ніж часу, який може їх охопити. Не всі завдання однаково важливі й не всі завдання однаково термінові.

Допоможіть дитині визначити, які речі можуть і які не можуть чекати. Потім, у залежності від того яке рішення прийме дитина про те, що буде її першочерговою справою, обговоріть з нею, як таке рішення вплине на іншу частину часу впродовж її дня. Незабаром вона почне розуміти й відчувати, скільки часу вона повинна виділити на певні обов’язки, й покращить свою продуктивність.

Не забувайте й самі застосовувати деякі з цих уроків. Створіть свої власні ключові списки й розподіліть пріоритети. Будьте прикладом для своєї дитини. І хочеться вірити, що вчити дитину робити те ж саме, неодмінно увійде у вас у ТОП-5.